Для того, щоб зрозуміти, як вплинуло підписання Угоди про Асоціацію Україна-ЄС на стан справ в українському науковому співтоваристві, кореспондент Sumy.Today поговорив із Романом Холодовим - заступником директора із наукової роботи Інституту прикладної фізики НАН України.
Як всім зараз відомо, Україна підписала Угоду про Асоціацію із Європейським Союзом. І в цій угоді є окрема частина, що пов’язана із науковими дослідженнями. Частина ця дуже невелика - всього пару сторінок, проте важлива. Із неї стає зрозуміло, що українські вчені отримали право напряму брати участь у конкурсі проектів програми ГОРИЗОНТ 2020. Зараз ми знаходимося у пільгових умовах – Україна платить за участь в ГОРИЗОНТ 2020 всього лише декілька мільйонів євро. Проте дуже скоро почне платити повну вартість за цю участь. Якщо українські вчені не встигнуть підготуватися до конкуренції з іншими, чи не складеться абсурдна ситуація – коли Україна платитиме чималі внески до бюджету ГОРИЗОНТ 2020, проте наші вчені не зможуть їх звідти отримати?
І програма ГОРИЗОНТ 2020, і програма ЄВРАТОМу побудовані по тому самому принципу. Єдина відмінність – ГОРИЗОНТ охоплює всю науку, а шматочок, пов’язаний виключно з питаннями атомної енергетики, радіаційного матеріалознавства та ядерної безпеки – він виділений в програму ЄВРАТОМу. Але правила отримання грантів однакові. І Україна, дійсно, вже пару років є асоційованим членом обох програм. Куди йдуть гроші від цього членства? Вони всі до копійки повертаються тій країні, що заплатила внесок в ці організації. Тобто Україна заплатила свої буквально пару мільйонів євро – це членський внесок – і ці гроші повертаються українцям в їх проекти. Тобто українці отримують гранти саме на ті гроші, які країна внесла у якості членського внеску.
Це істотне уточнення. А як отримати більше?
Ну а хто платитиме більше? Так рухаються всі країни, що є членами цих організацій.
Але ж ми могли ці 2 млн євро витратити самі?
Якщо ми будемо самі їх витрачати, то будемо тут виконувати якісь свої наукові завдання. А так це будується в якихось європейських, навіть світових центрах – таких як , наприклад. Це найбільший центр ядерних досліджень, жодна країна не потягне таку установку, яка зараз будується в ЦЕРНі. Тому саме ті країни, що є його членами, виконують експерименти на таких великих установках. Це перше.
Друге, спільний доступ до даних – це не дуже дешева річ. Як тільки ви стаєте членом – то будь ласка, усі дані, усі бібліотеки (мова не про книжкові бібліотеки, а про бази даних – прим. ред.) відкриваються. Тому окрім внесків додається ще багато корисного та цікавого.
Ну ось про корисне і цікаве – детальніше, будь ласка. З одного боку, отримали можливість працювати в крупних європейських центрах, які ми собі ніколи не зможемо побудувати, плюс можливість отримувати за це гроші.
Так, ті гроші, шо Україна заплатила, вони йдуть виключно українцям.
Плюс до того – доступ до баз даних, у нас уже два плюси. Які ще нові можливості відкрилися внаслідок підписання Угоди про Асоціацію? До підписання Угоди цього ж всього не було?
Я би так не казав. Ми ж не вчора народились. Все одно на якомусь приватному рівні були домовленості з окремими інститутами і з тим же ЦЕРНом. Вчені з України брали участь і в попередніх рамкових програмах. Це вони так раніше називалися, а останню назвали ГОРИЗОНТ 2020. Зараз це все об’єднано в одну загальну структуру і формалізовано на рівні держави.
Я так розумію, що раніше в програмі ГОРИЗОНТ 2020 ми могли брати участь лише на субпідряді?
Не зовсім так. Якісь дуже крупні організації у виняткових випадках могли грати керівну роль і в попередніх проектах рамкових програм. Здається, такий досвід був у Інституту Патона. Але зараз правила для українських учених значно полегшені – купу документів просто скасували. Раніше європейці часто відмахувалися від пропозицій податися спільно на грант в рамках ГОРИЗОНТ 2020 через те, що для правильного оформлення всіх документів потрібно півроку. От все треба кинути – і займатися виключно грамотним оформленням паперів.
Тобто ті сили, що ти витрачаєш на оформлення паперів, не співставні із грошима, що ти за це отримаєш?
Ні, вони співставні! В ГОРИЗОНТ 2020 гранти не копійчані, проте є ризик – немає жодної гарантії, що ти його виграєш. А в кожній країні є і свої національні проекти. Тому той же німець каже: «Та мені набагато протсіше оформити який-небудь німецький проект – я знаю, що він виграє!». Тому дуже важко їх переконати разом взяти участь в якомусь проекті в рамках ГОРИЗОНТ 2020.
Якщо говорити про наш Інститут, то директор нашого Інституту прикладної фізики НАН України – Сторіжко Володимир Юхимович – каже, що у нас великі шанси подати серйозний проект в ГОРИЗОНТ 2020 або ЄВРАТОМ (тому що тематика суміжна). Це питання виникло буквально в останні два-три роки в інститутах, що займаються ядерною тематикою – і в ЦЕРНі утворений центр ядерної медицини. Як раз Сторіжко представляє Україну в цьому питанні, і зараз він знаходиться в ЦЕРНі на засіданні. Ми пропонуємо так званий фазоконтрастний томограф – це дуже амбіційна програма. Поки що такого приладу не існує у світі! Але для діагностики ранніх стадій раку, особливо у м’яких тканинах, це дуже серйозна і важлива штука. Ми хочемо брати участь у цьому проекті, ЦЕРН попередньо надав свою згоду, а третя сторона – французи з Лабораторії лінійних прискорювачів під Парижем (LAL, Orsay). У нас амбітні плани.
Цей проект можна назвати прикладом успіху у зв’язку із Асоціацією?
Я думаю, безумовно, Угода про Асоціацію тільки сприяла цим перемовинам.
Тобто Угода про Асоціацію дала нам змогу брати участь у цьому проекті нарівні із ЦЕРНом?
Ну, не зовсім нарівні, але близько – все таки ми асоційований член, а не повний.
Тут ось ще який момент. Інститути, лабораторії з України роблять якесь обладнання для спільного проекту. Потім все це оцінюється, враховуючи і всю інтелектуальну власність – і все це є внеском України.
Я знаю приклад Чехії, яка на своїх заводах Тесла виготовляла надпровідні магніти для Великого адронного колайдера в ЦЕРНі – і це їй зарахували у якості вступного внеску в ЦЕРН.
Думаю, ще слід обговорити мобільність вчених. Чи не боїтеся ви, що зараз відкрилися можливості для співробітників поїхати з України? Ось вони поїдуть, та залишаться там. Чи спостерігається відтік кадрів безпосередньо у вашому Інституті?
Відтік кадрів спостерігається, хочемо ми цього боятися чи ні. Це річ невідворотня. Якщо подивитися глобально – це природній, і в якомусь сенсі навіть правильний перебіг подій. Якщо ми є членом чогось спільного, то, звичайно, людині реалізувати свої амбіції – якщо вони в неї зародилися – звичайно, легше в якомусь крупному центрі. І буде дуже по-свинячому з нашого боку вставляти їм палки в колеса. Зрештою, для всіх буде тільки гірше, якщо людина так і не зможе реалізувати себе. До цього слід ставитися із розумінням. В якомусь сенсі нам трохи більше пощастило, аніж нашим сусідам по Відділенню ядерної фізики та енергетики НАН України – це Інститут ядерних досліджень, ННЦ Харківський фізико-технологічний інститут, Інститут геохімії та навколишнього середовища. Оскільки вони знаходяться в більш крупних містах, там відтік студентів та аспірантів значно більш помітний, ніж у нас. Хоча, молодь їде. Ось останній Саша Романенко поїхав до Праги, в Інститут ядерної фізики.
Що цікаво, з часів Великого переселення народів напрямок руху той самий – зі Сходу на Захід, а не навпаки. Пропоную про це поміркувати.
Так, щось в цьому є.
А взагалі, стало у вас більше проектів після підписання Угоди про Асоціацію?
Звичайно, безумовно! Стало більше, причому значно більше.
Окрім оцих ось наднаціональних європейських структур – це ж по суті чиновники – слід відзначити, що реальні центри знаходяться там, де є установки. Це ЦЕРН, це – потужний такий міжнародний проект, де будується кільце антипротонів, там фізика високих енергій та дуже амбітна програма досліджень. Ми там теж беремо участь. Є й інші проекти. Наприклад, зовсім недавно наш співробітник Саша Бугай повернувся з Гренобля. Цю поїздку організувала мерія Києва. Це пов’зане із збереженням, характеризацією та датуванням артефактів культурної спадщини. В Києві на Поштовій площі почали інтенсивно відкопувати якісь знахідки, фантастично цікаві. І все це треба зберегти – бо щойно все це піднімають із землі, воно починає руйнуватися. Тому треба грамотно консервувати, реставрувати, датувати – ось мерія Києва прийняла рішення створити там центр з археології. Ось для консультацій група виїхала в Гренобль, оскільки там дуже потужний центр із культурної спадщини. Наш Інститут бере активну участь в цьому проекті.
Доречі, нещодавно ми виграли грант із цієї тематики спільно з УТОПІК (Українське товариство охорони пам’яток історії та культури). Прийшлося попоїздити туди.
Мені відомо, що наприклад в Луврі, який всі знають завдяки тому, що там зберігається «Джоконда», у підземеллі є такий самий аналітичний прискорювальний комплекс, як і в Інституті прикладної фізики. Цей комплекс працює виключно на одну задачу – дослідження картин, скульптур та інших знахідок.
